У самому серці Метрополітен музею існує місце, де ніби зупиняється час, а тканини ніби нашіптують свої історії. Це — Центр костюмів Анни Вінтур, повністю оновлений та представлений світові з масштабом, гідним королеви моди. Докладніше про історію створення цього унікального простору та визначні події в його стінах — далі на newyorka.info.
Іскра двох сестер, що запалила світ моди
На початку ХХ століття дві заможні нью-йоркські філантропки, Ірен та Аліса Льюїсон, вирішили використати свої таланти там, де їх найбільше потребували. У 1902 році вони прийшли як волонтерки до Henry Street Settlement House — притулку та громадського центру для іммігрантських родин. Аліса, яка з юності грала на сцені, навчала дітей драмі, а Ірен захоплено ставила танцювальні постановки.
З часом їхня пристрасть переросла у щось значно більше. У 1914 році сестри придбали ділянку на розі Гранд і Пітт-стріт та подарували її Settlement House для створення нового театру. Так у 1915 році народився Neighborhood Playhouse — невелика, але амбітна сцена, що швидко стала домом для експериментального мистецтва.
Серед тих, кого театр надихнув на професійний шлях, була й молода дизайнерка Алін Бернштейн — майбутнє велике ім’я сценографії. Вона працювала тут з 1915 до 1924 року, створюючи костюми та декорації.
Хоч основний майданчик і закрився у 1927 році, творчий дух не згас. Вже наступного року сестри Льюїсон відкрили Neighborhood Playhouse School of the Theatre на Східній 54-й вулиці — школу, яка запропонувала інноваційну дворічну програму з акторської майстерності та танцю.
Саме в ці роки, працюючи з театром та школою, Ірен Льюїсон сформувала величезний пласт знань про історію костюма, постановку спектаклів та мистецтво сцени. І в 1937 році вона відкрила окремий дім для цієї спадщини — Музей костюмованого мистецтва на П’ятій авеню. Президенткою стала Алін Бернштейн, а першим виконавчим директором — Полер Вайсман.
Після смерті Ірен у 1944 році майбутнє музею взяла у свої руки Дороті Шейвер — президентка Lord & Taylor. Вона переконала нью-йоркських виробників одягу зібрати значну суму (350 тисяч доларів) щоб передати колекцію до Метрополітен-музею мистецтв. Так у 1946 році Музей костюмованого мистецтва став частиною Метрополітену й отримав нове ім’я — Інститут костюмів.
З цього моменту почалася нова епоха. Саме Інститут костюмів, за підтримки знаменитої піарниці Елеонори Ламберт, започаткував щорічний Met Gala — подію, що стала символом модної культури.
У наступні десятиліття Інститут об’єднав кілька великих колекцій. Все було ретельно зацифровано та понад 31 000 предметів одягу від XVII століття й до сучасності стали доступними для дослідників у двох інституціях.
Так невеликий театральний проєкт двох сестер-філантропок перетворився на світовий центр модної думки, серце історії моди та сценічного мистецтва.
Нова ера Інституту костюмів: реконструкція 2014 року
У травні 2014 року, після двох років тиші та будівельного гуркоту за зачиненими дверима, у Метрополітен музеї мистецтв знову відкрився оновлений простір Інституту костюмів — тепер із новим ім’ям, новим звучанням та новою амбіцією.
Ще в січні 2014 року Томас Кемпбелл, директор музею, оголосив, що перероблений комплекс Інституту костюмів відтепер матиме ім’я Анни Вінтур — людини, яка десятиліттями була рушійною силою у перетворенні моди на мистецтво.
Анна — художній керівник Conde Nast та легендарна редакторка Vogue стала архітекторкою нової ери. На чолі благодійних ініціатив з 1995 року вона допомогла зібрати понад 125 мільйонів доларів, відкривши шлях до тієї самої реконструкції, яка змінила обличчя інституту назавжди.
Деніел Бродський, голова музею, сказав:
«Її виняткова здатність об’єднувати людей зробила цей простір можливим».
Центр став не просто ремонтним проєктом — він перетворився на сучасний лабораторний простір для вивчення, показу та збереження моди.
Коли настав день відкриття, у Метрополітен музеї зібрався майже весь модний космос. І в центрі уваги — Перша леді США Мішель Обама в розкішній зеленій сукні Наїма Хана. Вона перерізала стрічку та сказала:
«Я сьогодні тут через Анну. Я поважаю та захоплююся цією жінкою».
Серед гостей — Сара Джессіка Паркер, Діана фон Фюрстенберг, Марк Джейкобс, Стелла Маккартні, Ральф Лорен, Оскар де ла Рента та інші ікони стилю.
Перша виставка нового центру — Charles James: Beyond Fashion — стала символічним вибором. Джеймса називали «вченим у кутюрі» та «скульптором тканини». Експозиція, оформлена майже театрально, показувала 65 його культових робіт. У темряві галереї сукні світилися немов храми високої моди — «Метелик», «Лебідь» та інші шедеври, що поєднували архітектуру та поезію тканини.
Всередині Anna Wintour Costume Center
У центрі комплексу — головний виставковий простір, галерея Ліззі та Джонатана Тіш. Це справжній хамелеон: його стіни й підлога можуть змінюватися під потреби кожної нової експозиції, доповнюючись відеоінсталяціями, звуковими сценографіями та бездротовими системами, які дозволяють буквально «дихати» модою.
Поруч — галерея Carl and Iris Barrel Apfel, яка готує відвідувача до того, що він побачить далі, та впорядковує ключові історичні акценти.
Там, де пересічний гість не має доступу, — найдорожче. Лабораторія збереження костюмів — майже лікарня для вбрання. Тут перевіряють кожен шов, кожну бісеринку. Температура підтримується в ідеальному стані — близько 21°C, з вологістю 50%. Для особливо вразливих матеріалів режим відрізняється, як для живих істот із власними потребами.
Керівниця колекцій, Елізабет Рендольф, пояснює це просто:
«Ми — перша лінія захисту. Щоразу, коли об’єкт потрапляє нам до рук, ми маємо переконатися, що він проживе ще сто років».
Саме Рендольф веде рідкісних відвідувачів скарбницями, де, наприклад, пластикова сукня Iris van Herpen зберігається окремо, бо вона виділяє газ, який може зіпсувати інші артефакти. Вбрання зберігають у спеціальних ящиках, на кронштейнах, бюстах та індивідуальних конструкціях. І — найсуворіше правило: нічого не носити.
«Лише одна мить на тілі може завдати шкоди», — каже Рендольф.
Навіть дослідники, які отримують офіційний доступ, можуть переглянути не більше шести предметів за раз — і виключно без дотиків.
Щороку в перший понеділок травня Центр костюмів перетворюється на епіцентр світової моди. Благодійний бал, відомий як Met Gala, збирає гроші для виставок, досліджень та нових придбань.
Ендрю Болтон, головний куратор, зізнається: одне з головних завдань — не лише збирати «ікони», а й відновлювати імена, які модна історія несправедливо стерла:
«Є дизайнери, що змінили моду, але зникли з радарів лише тому, що не мали фінансової підтримки. А вплив їхній був неймовірним».
Тому архів поповнюється як шедеврами Dior чи Balenciaga, так і рідкісними роботами забутих дизайнерів 80-х чи 90-х років.
Ключові виставки та куратори
Колекції Anna Wintour Costume Center — це жива енциклопедія моди: від величі Ворта й елегантності Шанель до бунту Вествуд, інновацій Скіапареллі та Діора, поетики Кавакубо й драматизму МакКвіна. Жоден інший музей не веде такої масштабної програми виставок.
Початок поклала виставка Fashion Plate (1971), що відкрила моду як мистецтво, а за нею — Untailored Garments, де американський стиль заговорив самостійно, без озирання на Париж. Та справжній вибух спричинила The World of Balenciaga. Діана Вріланд перетворила дизайнера на міф, а Інститут — на храм одкровень. Її виставки перетворювали кіно, історію й світську культуру на артритуали.
Після смерті Вріланд естафету прийняв Річард Мартін — філософ моди, який перетворив одяг на концепт.
Infra-Apparel, The Four Seasons, Cubism and Fashion заклали новий підхід: тематичні виставки як інтелектуальні маніфести.
У 1999 році Гарольд Кода вдихнув в інститут блискучий академізм. Його проєкти — Goddess, Poiret, AngloMania, Superheroes — стали не просто виставками, а культурними подіями, що закріпили Met Gala як головний світський ритуал Нью-Йорка.
Справжня сучасна ера настала з Ендрю Болтоном. Він перетворив кожну експозицію на глобальну історію:
- Savage Beauty — темна казка про МакКвіна;
- Heavenly Bodies — найвідвідуваніша виставка Метрополітен музею;
- Camp — гротеск за Сьюзен Зонтаґ;
- China: Through the Looking Glass — естетична політика Сходу й Заходу.
Пандемія не зупинила Інститут костюмів — вона перетворила його.
Виставка About Time: Fashion and Duration стала метафорою світу, який завис між однією епохою й іншою.
Потім був проєкт у двох частинах про американську моду: In America: A Lexicon of Fashion та In America: An Anthology of Fashion.
Весною 2026 року відкриється нова масштабна подія — Costume Art. На площі 12 000 квадратних футів костюми вперше говоритимуть поруч з живописом, скульптурою та артефактами інших відділів Метрополітен музею, створюючи історію про те, як одяг формує наше бачення себе — від особистого до політичного.
Виставку можна буде побачити з 10 травня 2026 до 10 січня 2027 року.
Кожен проєкт Anna Wintour Costume Center — це не просто показ, а сторінка історії, де мода не стежить за часом, а творить його. Тут у кожному шві зустрічаються минуле, сучасність та майбутнє.