Sorosis проіснував понад століття, пережив дві світові війни, збирав кошти для благодійних справ, підтримував стипендії для жінок та допомагав мігранткам опановувати англійську. Про цей символ жіночої солідарності, самоповаги й громадянської сили, що змінив обличчя Америки, далі на newyorka.info.
Коли жінки сіли за власний стіл: історія народження Sorosis
У другій половині XIX століття американські жінки почали пробивати собі шлях у світ, який наполегливо намагався тримати їх на кухні. Вони здобували освіту, цікавилися наукою, ставали журналістками й письменницями — і дедалі менше погоджувалися мовчати. У цій атмосфері народилася ідея, яка змінила уявлення про жіночу незалежність.
Журналістка Джейн Каннінгем Кролі, відома під псевдонімом «Дженні Джун», була однією з небагатьох жінок у пресі Нью-Йорка. Вона писала про життя та моду, але мріяла про більше — про колонку, у якій можна було б говорити про літературу, мистецтво чи політику. Її талант та амбіції довго не визнавали, адже «серйозні» теми залишалися виключно чоловічою територією.
У 1868 році Кролі стала членкинею Нью-Йоркського пресклубу. І все ж, коли туди запросили Чарльза Дікенса, їй та іншим журналісткам відмовили у праві бути присутніми. Лише після протестів чоловіки погодилися впустити жінок, але за принизливої умови: вони мали сидіти за завісою, аби їх не бачили.
Кролі відмовилася:
«Ми створимо власний клуб, – сказала вона, – самі виголосимо промови й не запросимо жодного чоловіка».
До Кролі приєдналися інші відомі жінки — письменниці Фанні Ферн та Жозефіна Поллард, журналістка Кейт Філд, редакторка Еллен Деморест, поетеси Еліс та Фібі Кері. Членство було почесним та вимагало присяги, перевірки та п’ятидоларового внеску — суми, яка на той час свідчила про серйозність намірів.
20 квітня 1868 року дванадцять жінок сіли за стіл у ресторані Delmonico’s — найпрестижнішому закладі Нью-Йорка, тому самому, де кількома днями раніше чоловіки вшановували Дікенса. Їхня вечеря стала справжнім викликом, у той час шановані жінки ніколи не обідали публічно без чоловічого супроводу. Сам факт, що вони зібралися самостійно, був революційним актом. Кролі вважала, що жінки мають застосовувати свої знання та навички до життя суспільства:
«Якщо ми можемо впорядкувати дім, то впораємося і з містом».
Лише через рік після свого бунтівного обіду членкинь Sorosis запросили до Delmonico’s вже як почесних гостей. І перший тост, який пролунав того вечора, звучав як пророцтво:
«За жіноче царство: якщо воно ще не настало, то ось-ось настане».
І дійсно — після того обіду 1868 року жінки вже ніколи не залишалися за завісою. Sorosis став простором для навчання, саморозвитку та громадянської активності. Попри глузування преси, клуб швидко зростав. За рік у ньому вже було понад 80 членкинь — письменниць, історикинь, викладачок. Sorosis надихнув жінок по всій країні створювати подібні організації — від Бостона до Сан-Франциско.
А коли одного разу чоловіки попросили прийняти їх до клубу, відповідь була іронічною, але твердою:
«Ми визнаємо, що ваша стать — не ваша провина, але Sorosis ще надто молодий для джентльменського товариства. Принципи, а не чоловіки — ось наше гасло».
Назва, структура та ідеї Sorosis
Назва клубу Sorosis має цікаве й багатошарове походження. Слово запозичене з латини та буквально означає «агрегація» — як і в ботанічному терміні для фруктів, що утворюються з кількох злитих квіток, наприклад, ананаса. Одночасно назва перегукується з латинським soror — «сестра», підкреслюючи дух сестринства та об’єднання. Джейн Кролі ретельно шукала слово у словниках та вибрала його за повне значення, гармонійний звук та символіку, яка точно відображала ідеї.
Структура клубу була добре продуманою. Щомісяця, за винятком літніх канікул, членкині брали участь у симпозіумах з літератури, науки, філософії, мистецтва, драми та освіти. Для кожного симпозіуму формувалися комітети, які проводили дослідження та підготовку, а результати представлялися щороку на спеціальному засіданні. Ділові зустрічі клубу проходили кожні два тижні після симпозіумів, забезпечуючи регулярну координацію роботи та підтримку внутрішньої організації.
Ідеологія Sorosis відрізнялася певною консервативністю. Хоча серед членкинь були суфражистки, клуб не ставив активну кампанію за виборче право в центр своєї діяльності. Натомість увага приділялася реформам у сфері освіти, охорони здоров’я та захисту прав жінок, що працюють.
Рух, що змінив Америку
У 1890 році клуб Sorosis зробив крок, який назавжди змінив історію жіночого руху в США. Того року організація запросила представниць інших жіночих клубів до Нью-Йорка на установчий з’їзд. На заклик відгукнулися 63 клуби з усієї країни, і саме з цієї зустрічі народилася Генеральна федерація жіночих клубів (GFWC) — потужна коаліція, що об’єднала тисячі жінок навколо спільної мети: соціальних та політичних реформ на місцевому, державному та національному рівнях.
До кінця XIX століття жіночі клуби розповсюдилися по всій країні, створюючи мережі взаємопідтримки та навчання. Вони стали двигунами суспільних змін, підтримуючи кампанії за виборче право, ліквідацію рабства, боротьбу з бідністю та пізніше участь у воєнних зусиллях під час Першої світової. Те, що починалося як невелике товариство освічених панянок, перетворилося на масовий рух громадянської активності.
Втім, історія жіночих клубів не була бездоганною. Вони залишалися переважно білими та середньокласовими, часто відмежовуючись від кольорових та робітничих жінок. Лише у 1960-х роках почали з’являтися більш інтегровані, расово відкриті організації. Ці клуби стали життєво важливими центрами освіти, лідерства й активізму у своїх громадах, зберігаючи той самий дух самопідтримки, з якого колись починав Sorosis.
Парадоксально, але навіть через десятиліття після появи Sorosis зміни приходили повільно. Ще у XX столітті жінок могли не впустити до ресторану лише через те, що вони прийшли без супроводу чоловіка. Лише з розвитком XX століття та зростанням кількості жінок, що працюють, ситуація поступово змінилася. Проте навіть у 1960-х ресторани все ще могли відмовити жінкам у праві сісти за стіл.
На честь 150-річчя першої зустрічі Sorosis легендарний нью-йоркський ресторан Delmonico’s, де колись все почалося, відновив меню XIX століття. Протягом одного тижня відвідувачі могли скуштувати яловичий бульйон, желе з консоме, крабів з м’якою оболонкою та рисовий пудинг з брюле — саме такі страви могли стояти на столі засновниць руху.
Досягнення учасниць Sorosis
Жінки, які об’єдналися в Sorosis, досягли дивовижних успіхів у різних сферах.
- Література та журналістика.
Елла Марія Дітц Клімер була поетесою та театральною актрисою. Вона адаптувала «Фауста» для англійської сцени та опублікувала низку віршів, включно з «Тріумф кохання» (1877), «Тріумф часу» (1884) та «Тріумф життя» (1885). У Sorosis вона обіймала посаду президентки протягом двох років. Еліза Путнем Хітон працювала журналісткою та редакторкою, створивши першу щоденну колонку новин про жіночі рухи, що виходила у 1891 році.
- Наукові та медичні здобутки.
Дженні де ла Монтаньє Лозьє була лікарем протягом 12 років та активно працювала у Sorosis як голова наукового комітету, голова філософського комітету та секретар-кореспондент. Вона пізніше стала президенткою клубу. У 1889 році Лозьє представляла освіту жінок у медицині на Міжнародному гомеопатичному конгресі в Парижі, а її стаття була надрукована в повному обсязі в офіційних матеріалах. Фібі Джейн Бебкок Вейт, лікарка та професорка акушерства в Нью-Йоркському медичному коледжі для жінок, очолювала персонал лікарні, пізніше стала деканом коледжу та членом кількох професійних товариств, включно з Sorosis. Анна Меннінг Комфорт, перша жінка, яка практикувала медицину в Коннектикуті, захищала права жінок на освіту та писала праці про жіноче здоров’я, зокрема книгу «Жіноче виховання та жіноче здоров’я» 1874 року.
- Досягнення у бізнесі.
Аліса Хоутон була успішною брокеркою та заснувала власну фірму з нерухомості, страхування та інвестицій, Mrs. Alice Houghton & Co., а також керувала жіночим відділом Колумбійської експозиції. Вона очолювала філію Sorosis у Спокані.
Серед членок Sorosis були поетеси, письменниці, журналістки, активістки, лікарки, філантропки та підприємниці. Завдяки їхній діяльності Sorosis став не просто клубом для спілкування, а платформою, яка сприяла розвитку лідерства, освіти та професійних досягнень жінок у США.
Це історія про те, як маленький акт непокори став початком великої зміни. З вечері дванадцяти жінок у Delmonico’s виріс національний рух, що об’єднав тисячі активісток, освітянок, письменниць, лікарок та філантропок. Sorosis показав, що жіноча освіта, праця та лідерство — не виклик традиціям, а внесок у розвиток суспільства.