Монастир Дорогоцінної Крові почав свою історію у Нью-Йорку у 1890 році. З 1910 року він розташований на Форт-Гамільтон-Парквей та залишається домівкою сестер, які поклоняються Дорогоцінній Крові Христа. Ця споглядальна та доволі замкнута спільнота є відомим молитовним центром як у місті, так і далеко за його межами.
Орден був заснований у Квебеку у 1861 році матір’ю Катериною Аврелією. Її метою було створити організацію, монахині якої ревно молились би за милосердя для всього світу. Розповідаємо більше про історію нью-йоркської філії, про її минуле та сьогодення на newyorka.
Заснування монастиря та початок його діяльності у Нью-Йорку
Монастир Дорогоцінної Крові був заснований у 1861 році у Квебеку. Спочатку громада складалась з чотирьох черниць, які присвячували своє життя молитві. Поступово монастир почав зростати й станом на 1887 рік у різних містах Канади діяло вже чотири його філії.
У 1890 році черниці звернулись до бруклінського єпископа Лафліна з проханням розглянути можливість заснувати філію у Нью-Йорку. Після отримання його дозволу маленька група черниць переїхала на вулицю Самптер. На місці колишнього маленького будиночка, де знайшли свій перший прихисток монахині, нині розташована міська забудова.
Нова будівля для монахинь
У Нью-Йорку до черниць ордену поступово почали приєднуватись нові монахині. Монастир зростав і невдовзі стала очевидною потреба у власній окремій будівлі. Тоді черниці почали збирати кошти у громади й отримали підтримку як католиків, так і представників інших віросповідань.
Це був досить цікавий феномен для Нью-Йорка того часу, адже католиків тут все ще не дуже любили. Проте скромні та замкнуті представниці Монастиря Дорогоцінної Крові, які безшумно пересувались вулицями міста у червоних шатах, були досить популярними. Їх відданість стражданням Ісуса Христа викликала щирий захват та бажання їм допомогти.
Дружина архітектора Рудольфа Дауса, який мав стати виконавцем проєкту монастиря, активно організовувала заходи зі збору коштів. Разом із друзями вона проводила ярмарки та благодійні концерти, а всі зібрані кошти передавала до будівельного фонду. Власні збори коштів на підтримку монастиря проводили також інші католицькі парафії.
Тож за підтримки єпархії, католиків та містян, монахиням вдалось зібрати достатньо коштів на будівництво нового об’єкта, що мав розташуватись на чотирьох ділянках за адресою Патнем-авеню, 212. Архітектором призначили видатного бруклінця Рудольфа Дауса. Він був ревним католиком і спроєктував декілька церковних будівель у місті, наприклад, церкву Богоматері Лурдської та Будинок для хлопчиків Святого Івана на авеню Святого Марка. Також він був автором зброярні для 13-го полку, телефонної будівлі у центрі міста, комерційних, громадських будівель та лікарень.
Будівля Монастиря Дорогоцінної Крові поєднала у собі вишуканість та скромність. З трьох боків навколо її території збудували 12-футову цегляну стіну. На вулицю відкривалась лише передня частина монастиря.
Після завершення будівництва, монахині провели день відкритих дверей та ярмарок, що загалом було для їх громади рідкісним явищем. Проте черниці прагнули показати своїм благодійникам, на що саме були витрачені їхні гроші, а потенційним черницям прочинити таємничу завісу монастирського життя. Ярмарок тривав десять днів. Відвідувачі оглядали нові приміщення, каплицю, келії, де жили монахині, а також пральню, кухні, їдальню, кімнати для спілкування та для майбутніх черниць і лазарет. Після закінчення ярмарку, будівля була освячена, а для черниць розпочалось їх звичне життя.
У новій будівлі вони проводили різноманітні заходи для вірян щонеділі, а також приймали дівчат і жінок, які хотіли приєднатись до ордену та потребували відповідної підготовки. У цей період Монастир Дорогоцінної Крові час від часу ставав об’єктом збору коштів для підтримки своєї діяльності. Більшість монахинь ніколи не залишали його стін, але громада все ще охоче їх підтримувала.
Закриття території монастиря для містян
У травні 1894 року у міських газетах з’явилось оголошення про те, що черниці Монастиря Дорогоцінної Крові невдовзі закриють свою територію для відвідувачів. Перед цим вони провели черговий ярмарок та день відкритих дверей. Охочих подивитись на монастир зсередини було так багато, що ці заходи довелось продовжити на декілька днів.
Після цього монастир закрився. Монахині взялись за відновлення каплиці. Після її реставрації вони провели публічну месу для освячення. Надалі інформацію про життя та діяльність черниць можна було дізнатись лише з новин та їхніх друкованих видань. У місті проводили різноманітні заходи для збору коштів на підтримку установи, а світські дами надавали перевагу благодійності, допомагаючи монастирю.
Хоча територія залишалась закритою, у монастирській каплиці щотижня проводили публічну месу. Іноді її використовували для організації концертів, але черниці їх не відвідували. Тож орден став ще більш таємничим і продовжував свою місію на віддалі від світу.
Новий дім для монастиря
На початку XX століття Монастир Дорогоцінної Крові знову потребував нового більшого приміщення. Цього разу монахині мали на меті переїхати якомога далі від густо заселених міських районів та збудувати монастир на Форт-Гамільтон Парквей у Боро-Парку. Громада міста разом з католицькими організаціями та різноманітними товариствами, особливо жіночими, почали збір коштів на цей проєкт. Активісти проводили ярмарки, лекції, концерти та інші заходи, де збирали гроші.
План нової будівлі завершили наприкінці 1908 року. Його мали втілити у життя архітектори компанії «Reilly & Steinback». Монастир будували з цегли, граніту та вапняку. Він був удвічі більшим за попередній. Черниці переїхали до нього у 1910 році після завершення будівельних робіт та освячення приміщень. Тут вони продовжили своє тихе життя та служіння людству у молитві, періодично відкриваючи свої двері для відвідувачів.
Щодо старої будівлі на Патнем-авеню, то ділянку продали, а монастир знесли після переїзду монахинь у новий дім. Потім тут збудували комплекс шестиповерхових багатоквартирних будинків, а пам’ять про монастирську будівлю зникла безслідно.
Проте ця територія залишається частиною історії життя чернечої громади Монастиря Дорогоцінної Крові у Нью-Йорку. Тут минули їх перші роки діяльності, які зробили непомітних і тихих монахинь надзвичайно популярними. Це стало підґрунтям подальшого розвитку ордену та забезпечило можливість його функціонування на століття вперед.
У 2011 році черниці Монастиря Дорогоцінної Крові запросили до своїх стін споглядальну спільноту Слуг Господніх. Відтоді ці дві громади спільно користуються територією монастиря, а також щоденно разом служать Святу Месу та проводять інші молитовні години. При цьому кожна група дотримується свого власного уставу та традицій. Це досить незвично, але демонструє відкритість сестер Дорогоцінної Крові та їх відданість вірі.
Про своє життя монахині опублікували книгу та зняли маленький фільм. Тож кожен охочий може дізнатись про них більше, а от подивитись на їхнє життя – це дуже рідкісна нагода, адже черниці продовжують жити закрито без привернення до себе уваги.