Американки не мали офіційної змоги приєднуватись до армії США до кінця Другої світової війни. Проте жінки завжди були важливими у всіх війнах, які траплялись до цього часу. Починаючи з Війни за незалежність США, вони піклувались про солдатів, забезпечували надійний тил, а іноді й приєднувались до воїнів на полі бою. Жінкам були добре знайомі суворі умови воєнних таборів, тому що вони часто вирушали на війну разом зі своїми чоловіками. Такою була історія Маргарет Корбін, яка зайняла місце свого коханого у битві після його поранення. Дізнайтесь, яким був життєвий шлях цієї сміливої жінки на newyorka.
Родина та початок життя
Маргарет Кокран народилась 12 листопада 1751 року у західній Пенсільванії. Її батько Роберт іммігрував до США з Ірландії. Мати звали Сара. Коли дівчинці було чотири роки, почалась війна з місцевими індіанцями. Племена делаверів та шауні об’єдналися з французами та почали нападати на поселення англійців. Вони прагнули повернути у свою власність території, які були у них відвойовані раніше.
Після початку цих подій батьки відправили Маргарет та її брата до їхнього дядька. Невдовзі після цього індіанці напали на їхній будинок. Батько був убитий, а мати – викрадена. Про її долю діти більше нічого не дізнались. Дядько усиновив племінницю та племінника й надалі займався їх вихованням.
Заміжжя та Війна за незалежність США
У 1772 році 21-річна Маргарет вийшла заміж за Джона Корбіна. Чоловік був фермером з Вірджинії. Їхнє щасливе та мирне подружнє життя тривало лише декілька років, коли почалась Війна за незалежність США. Пенсільванія одразу почала вербувати солдатів, щоб створити Континентальну армію. Чоловік Маргарет вирішив приєднатись до лав армії.
Жінка, як і багато дружин солдатів, постала перед необхідністю зробити доволі складний вибір. Вона могла б залишитись удома та чекати на повернення Джона. При цьому Маргарет мала б сама про себе піклуватись, могла б опинитись в окупації, без грошей та їжі. Інший шлях полягав у тому, щоб приєднатись до коханого й разом з ним стати частиною, хай і неофіційною, Континентальної армії.
У той час багато жінок обирали другий варіант. Серед військових навіть виник термін «таборові послідовники». Так називали жінок і дітей, які протягом усієї війни залишались поруч з армією. Їх офіційної кількості у роки Американської революції ніде не було зафіксовано. За оцінками істориків ця цифра могла сягати 20 000. Можливо, вона була й меншою, але явище це було надзвичайно поширеним.
Такий шлях обирали переважно жінки, у яких не було інших варіантів, наприклад, дружини та доньки солдатів, які не хотіли лишатись удома одні. При цьому їм було доволі складно у таборах. Вони могли займатись приготуванням їжі, шиттям та пранням для солдатів й отримувати за це невелику платню. Харчувались вони з армійських пайків і всі інші умови життя були для них такими ж, як для чоловіків.
Репутація у таких жінок часто була доволі сумнівною. Про них поширювались непристойні чутки. Їх порівнювали з чоловіками та вважали грубими, брудними та схильними до пияцтва. Генерал Джордж Вашингтон вважав, що з цим явищем необхідно боротись. Він усіляко намагався зменшити кількість жінок, які слідували за солдатами, проте це йому не вдавалось. Водночас він визнавав, що присутність жінок загалом позитивно впливає на стан армії та утримує багатьох військових від дезертирства.
Вирішальна битва Маргарет Корбін
Разом з іншими жінками Маргарет Корбін готувала їжу, прала одяг та доглядала за пораненими. Їй дали прізвисько «Моллі Пітчер», тому що під час боїв вона приносила спраглим солдатам воду, яку також використовували для охолодження перегрітих гармат.
У 1776 році полк, у складі якого служив Джон Корбін та перебувала Маргарет, виступив на Нью-Йорк. Військові розташувались на півночі Мангеттена у форті Вашингтон. Невдовзі британські війська захопили місто й цей форт залишився єдиною американською цитаделлю на острові. Вирішальна битва за нього відбулась 16 листопада 1776 року. У цей бій Маргарет, як і багато інших жінок, пішла разом зі своїм чоловіком.
Джон відповідав за заряджання гармат. Разом з іншими солдатами він обстрілював британські кораблі під час їх руху вгору по річці Гудзон. У цьому бою британці використали гессенських найманців, які були майстерними та сміливими воїнами. Внаслідок їх раптової атаки Джон і більшість його побратимів загинули.
Маргарет, яка весь час була поруч із чоловіком, не лише не відступила до безпечного місця, а почала сама стріляти з гармати. Вона багато разів спостерігала за тим, як це робить чоловік, й змогла повторити його дії. При цьому вона стріляла так влучно, що найманці зупинили наступ та зосередились на її знищенні. У жінку влучили три мушкетні кулі та картеч. Її ліву руку практично відірвало від тулуба, а груди та обличчя були зранені. Попри це, Маргарет продовжувала стріляти до останнього.
Коли британці все ж таки захопили форт, то знайшли жінку у критичному стані біля гармати. Британські лікарі врятували її, але ліва рука залишилась паралізованою. Коли жінка була достатньою міцною для подорожі, її та інших поранених в’язнів умовно-достроково звільнили. Після цього Маргарет Корбін приєдналась до армії у Вест-Пойнті та продовжила надавати допомогу пораненим солдатам.
Подальша доля сміливої жінки
Становище Маргарет після загибелі чоловіка та поранення було украй важким. Через отримані травми вона не могла повноцінно працювати та заробляти на життя. Навіть щоденні побутові справи були для неї обтяжливими. У жінки не було родини або когось, хто міг би надати їх прихисток та фінансову підтримку.
Крім того, поладнати з Маргарет було досить важко. Вона мала грубі манери та призвичаїлась до вживання алкоголю. Через це спілкування з нею уникали як чоловіки, так і жінки. Лише солдати, пліч-о-пліч з якими вона воювала, пам’ятали її мужність у бою. Про неї розповідали легенди та намагались хоч чимось допомогти.
Влітку 1779 року на знак визнання її служби Конгрес присудив Маргарет Корбін довічну пенсію. Це був перший випадок офіційного визнання американським урядом військової служби жінки. Проте сума виплати була вдвічі меншою, ніж для чоловіків у подібній ситуації. Офіцери, які знали про скрутне фінансове становище Маргарет, знову і знову звертались до Конгресу щодо перегляду цього рішення. Врешті жінці присудили додаткову допомогу на одяг та ром. Генерал Генрі Нокс, який був командувачем артилерійських військ Континентальної армії, надав Маргарет особистого слугу, який допомагав жінці купатися та їсти.
Також жінку внесли до військових списків та зарахували до Корпусу інвалідів, який Конгрес створив для поранених солдатів. Звільнення з армії Маргарет Корбін одержала у 1783 році. Про подальші роки її життя практично нічого не відомо. Смілива жінка померла у 1800 році.
Після смерті Маргарет Корбін не отримала повних військових почестей. Лише у 1926 році відділення Доньок Американської революції штату Нью-Йорк перевірило та підтвердило всю інформацію про неї. Тоді останки перепоховали з повними військовими почестями на кладовищі Вест-Пойнт та встановили відповідний пам’ятний знак, а історія Маргарет Корбін стала широко відомою.