Роберт Спітцер був одним з найвпливовіших психіатрів XX століття. Він брав участь у розробці Діагностичного та статистичного посібника з психічних розладів. Завдяки його праці та позиції гомосексуальність припинили відносити до психічних захворювань. Більшу частину життя науковець працював у Колумбійському університеті в Нью-Йорку. Розповідаємо більше про його життєвий шлях та переконання на newyorka.
Освіта та кар’єра Роберта Спітцера
Роберт Леопольд Спітцер народився 22 травня 1932 року в Уайт-Плейнс, штат Нью-Йорк. Його батьки були євреями, але у дорослому віці Спітцер дотримувався атеїстичного світогляду. Про дитинство майбутнього психіатра відомо мало, а от освіту він мав ґрунтовну:
- у 1953 році здобув ступінь бакалавра з психології в Корнелльському університеті,
- у 1957 році став доктором медицини у Медичній школі Нью-Йоркського університету,
- ординатуру з психіатрії проходив у Нью-Йоркському державному психіатричному інституті й успішно закінчив її у 1961 році,
- у 1966 році закінчив навчання у Центрі психоаналітичної підготовки та досліджень Колумбійського університету.
Кар’єра науковця пов’язана з Колумбійським університетом у Нью-Йорку. У цьому закладі вищої освіти він працював на посаді професора до 2003 року. Крім того, Роберт Спітцер проводив дослідження у Центрі психоаналітичної підготовки та досліджень Колумбійського університету. Колеги описували відомого психіатра як людину вперту та завзяту, керовану почуттям етичної справедливості.
Теорія та практика психіатрії
Основним напрямком наукової діяльності Роберта Спітцера була розробка сучасної класифікації психічних розладів. У 1968 році він долучився до створення комп’ютерної програми «Diagno I». Вона ґрунтувалась на дереві рішень та формулювала діагноз на основі одержаних балів згідно з таблицею психіатричного статусу. Її Спітцер разом зі співавторами опублікував у 1970 році.
У той час тривав спільний Діагностичний проєкт США та Великої Британії. Провідні науковці працювали над тим, щоб якомога точніше класифікувати психічні розлади. Роберта Спітцера запросили очолити Керівний комітет США. У його складі працювали чотири науковці, які порівнювали американські та британські підходи, відбираючи найоптимальніші рішення. Результати своїх напрацювань вони опублікували у 1972 році.
Серед наукових досягнень Роберта Спітцера цього періоду варто відзначити:
- розробка психіатричних методів для діагностування, які базувались на конкретних питаннях на відміну від відкритих питань психоаналізу,
- участь у розробці Опитувальника розладів настрою для діагностики біполярного розладу,
- участь у розробці Опитувальника здоров’я пацієнта для самодіагностики психічних розладів.
Саме доктор Спітцер був ідеологом сучасної класифікації психічних розладів за конкретними категоріями та чіткими діагностичними критеріями. У 1974 році він очолив робочу групу Американської психіатричної асоціації, яка займалась перевиданням Діагностичного та статистичного посібника з психічних розладів. Доповнене та перероблене видання «DSM-III» було опубліковано у 1980 році. Пізніші версії цього посібника Роберт Спітцер критикував, але водночас вважав його найкращою з наявних у психіатрії альтернатив.
Гомосексуальність: хвороба чи норма?
Найвизначнішим досягненням Роберта Спітцера вважають виключення гомосексуальності з переліку психічних захворювань. Це сталось за його ініціативи у 1973 році. Передували цій події наукові дослідження доктора Спітцера, а також спілкування з представниками спільноти ЛГБТ.
Гомосексуальність було вилучено з другого видання Діагностичного та статистичного посібника з психічних розладів у 1974 році. Завдяки цьому ця сексуальна орієнтація набула статусу нормальності, а не психіатричного розладу. Для психіатрії того часу це була надзвичайно потужна заява, адже до цього гомосексуальність вважали хворобою та намагались примусово лікувати. Відтоді почали поступово змінюватись погляди на цю сферу й у суспільстві загалом.
Попри таку підтримку спільноти ЛГБТ у 1970-х роках, у 2001 році на щорічній зустрічі Американської психіатричної асоціації Роберт Спітцер виступив із доповіддю про можливість зміни сексуальної орієнтації гомосексуалістів завдяки репаративній терапії. У межах досліджень науковець провів інтерв’ю з 200 людьми, які описували зміну уподобань на гетеросексуальні. Попри власний скептицизм, він підрахував, що 66% чоловіків та 44% жінок після терапії щонайменше протягом року перебували у стійких гетеросексуальних стосунках. При цьому більшість опитуваних не турбували гомосексуальні почуття. Тож доктор Спітцер зробив висновок, що деякі люди можуть змінити свою сексуальну орієнтацію, якщо мають високу мотивацію. Водночас він назвав це явище рідкісним.
Американська психологічна асоціація негативно відреагувала на виступ Спітцера. Першу публікацію щодо цих досліджень було спростовано за браком рецензування. Проте через два роки науковець знову опублікував свої результати в іншому виданні. Більшість рецензій цього разу були критичними, а навколо статті виник скандал. Роберта Спітцера критикували як за методологію дослідження, так і за оцінку результатів.
ЛГБТ спільнота була неабияк розчарована, адже до цього її представники вважали доктора Спітцера своїм найбільшим захисником. В інтерв’ю 2005 року науковець зазначав, що відчуває великий гнів і відчуття зради з боку людей з гомосексуальними уподобаннями. Надалі він відмовився від подальших досліджень у цьому напрямку.
У 2012 році Роберт Спітцер відкликав це сумнозвісне дослідження та заявив, що погоджується з критиками своєї роботи. Він хотів написати спростування, але не одержав відповіді з наукового журналу. Після років міркувань та ретельного аналізу науковець дійшов висновку, що не вірно сформулював головне запитання дослідження. На його думку, він описав те, як люди, які проходять репаративну терапію, описують зміни у своїй сексуальній орієнтації, але аж ніяк не можливості самої терапії для таких змін. Крім того, йому було досить важко оцінити правдивість свідчень учасників дослідження, які могли бути самообманом або навіть брехнею.
Роберт Спітцер перепросив перед ЛГБТ спільнотою й більше не повертався до цієї дискусійної теми. Врешті, він не вважав гомосексуальність хворобою й це було його головним переконанням.
Визнання, особисте життя та смерть
Постать Роберта Спітцера була відомою та шанованою у сфері психіатрії у XX столітті. Науковець був нагороджений медаллю Томаса Вільяма Салмона від Нью-Йоркської медичної академії за свій внесок у розвиток цієї галузі медицини. У 1987 році Американська психологічна асоціація відзначила доктора Спітцера премією Адольфа Мейєра, а у 1994 році він був нагороджений за дослідження у психіатрії.
Щодо особистого життя, то Роберт Спітцер одружувався тричі. Третьою його дружиною була науковиця Джанет Вільямс. Загалом у нього було п’ятеро дітей.
Видатний психіатр пішов з життя 25 грудня 2015 року у віці 83 років після тривалої хвороби серця. У той час він перебував у закладі догляду в Сіетлі.