Американська фотографка Еліс Остін працювала на Стейтен-Айленді та була однією з перших жінок, які обрали для себе цю професію та змогли реалізувати свій талант. Найбільш відомі вуличні фотографії Остін, які були справжнім проривом, адже до цього фотографували переважно у студіях. Крім того, Еліс створила багато інтимних зображень з життя та стосунків жінок вікторіанської епохи. Це було доволі сміливо й незвично, але саме Остін ми завдячуємо таким фотографіям. Розповідаємо більше про творчість та особисте життя легенди мистецтва фотографії на newyorka.
Родина Еліс Остін
Елізабет Еліс Остін народилась у Роузбенку, штат Нью-Йорк 17 березня 1866 року. Її батьками були Едвард Стопфорд Манн та Еліс Корнелл Остін. Прапрадід дівчинки, Пітер Таунсенд, був власником підприємства «Sterling Iron Works». Саме там викували ланцюг для річки Гудзон, щоб зупинити британські кораблі у роки Війни за незалежність США.
Коли Еліс було близько трьох років батько пішов із сім’ї. Тоді мати разом з донькою переїхала до своїх батьків у фермерський будинок «Clear Comfort». Там також мешкали тітка Еліс із чоловіком та дядько дівчинки. Саме дядько Освальд показав 10-річній Еліс, як створюються фотографії. Вона одразу захопилась цією діяльністю. Рідні підтримували її захоплення та заохочували вивчати й досліджувати навколишній світ.
Мистецтво фотографії по-новому
Родина Еліс Остін була заможною, тож дівчина продовжила опановувати мистецтво фотографії та стала однією з перших жінок-фотографів в історії. Вона почала працювати поза студією, а необхідне обладнання возила з собою на велосипеді. Практика стала для Остін джерелом навчання, а також їй допомагали поради дядька, який спроєктував для племінниці справжню фотолабораторію.
Еліс використовувала фотопластинки та камеру компанії «Scovill». Всю інформацію про кожну зроблену фотографію вона ретельно записувала, а саме – діафрагму, марку скляної пластини та час експозиції. Протягом 1930-х років Остін створила понад 7000 фотографій. Серед тем, які вона висвітлювала, були життя іммігрантів у Нью-Йорку та повсякденність жінок. Також вона подорожувала до Європи, де зробила багато знімків.
У 1895 році жінка почала роботу над проєктом «Вуличні типи Нью-Йорка». Задля його створення вона фотографувала торговців, які працюють у робітничих кварталах Мангеттена. У цей час Остін також працювала на Алву Г. Доті – фотографувала обладнання та умови на станції острова Елліс. Ця співпраця тривала до 1912 року.
Роботи Еліс Остін стали доступні публіці:
- їх презентували на Панамериканській виставці у Нью-Йорку у 1901 році,
- багато фотографій опублікували видання «Harpers Weekly Magazine» та «Medical Record»,
- фото були також включені до книги Вайолет Ворд «Велосипед для жінок» 1896 року, але без вказівки авторства.
Взагалі свої роботи Еліс Остін не продавала, тому що у неї не було потреби заробляти гроші на життя. Натомість вона захистила їх авторським правом. Більшість знімків були доступні лише для приватного перегляду, адже зображували інтимні стосунки жінок та сцени, які включали паління та інші елементи життя, які у ті часи для представниць слабкої статі не схвалювали. Проте ці фотографії зберегли справжність вікторіанських жінок, що збільшило їх цінність у наш час.
Особисте життя та смерть
Під час відпустки у 1897 році Еліс Остін вирушила подорожувати Катскільскими горами. Там вона зустріла вчительку з Брукліну Гертруду Тейт. Між жінками виникли романтичні стосунки. Десять років потому тітка Остін дозволила її подрузі оселитись у їх сімейному будинку.
Увесь цей час Еліс активно фотографувала власний дім та друзів, робила знімки під час подорожей з Тейт, але багато негативів так і не були надруковані. Жінка входила до складу товариства Стейтен-Айленда, заснувала місцевий садовий клуб та була учасницею велосипедного клубу. Вона стала однією з перших місцевих жінок, які купили власний автомобіль.
У 1929 році, коли відбулась криза на Волл-стріт, Еліс Остін втратила значну частину своїх заощаджень. У період Великої депресії вона мала фінансові труднощі, які з нею розділяла Гертруда Тейт. Обидві жінки працювали, щоб заробити на життя. Тейт викладала танці та створила чайну кімнату. Попри всі зусилля, у 1944 році сімейний будинок довелось продати.
Остін і Тейт винайняли помешкання у Сент-Джорджі, Стейтен-Айленд. Там вони мешкали до 1949 року. В Еліс загострився артрит, а Тейт уже не могла доглядати за нею. Крім того, її рідні не схвалювали стосунків з Остін. Врешті, Гертруда повернулась до родичів. Еліс Остін залишилась самотньою, була визнана банкрутом та поселена у будинку для бідних.
У 1951 році історик Олівер Дженсен знайшов фотографії Остін, які були передані до Історичного товариства Стейтен-Айленда. Він організував їх публікацію у журналі «LIFE» та декількох інших виданнях задля того, щоб зібрати кошти й перевести Остін до приватного будинку для людей похилого віку. Крім того, Історичне товариство Стейтен-Айленда організувало першу публічну виставку фотографій під назвою «День Еліс Остін».
На жаль, стан здоров’я жінки погіршувався й вона пішла з життя 9 червня 1952 року після інсульту. Еліс Остін була похована поруч зі своїми рідними на Моравському кладовищі на Стейтен-Айленді. Гертруда Тейт хотіла бути похованою там же, але, коли вона померла через 10 років, то її поховали на кладовищі Сайпрес-Гіллз у Брукліні.
Музей та творча спадщина Еліс Остін
Творчість Еліс Остін та її внесок у мистецтво фотографії не залишились забутими. Випадок сприяв створенню музею у її колишньому будинку. Річ у тім, що у 1960-х роках на Стейтен-Айленді був відкритий міст Веррацано-Нерроуз. Це підвищило вартість нерухомості, а старі будинки влада вирішила знести, щоб створити нову забудову. Тоді громадські активісти створили організацію «Друзі Еліс Остін» та розпочали кампанію за збереження будинку.
Комісія зі збереження пам’яток визнала його пам’яткою Нью-Йорка. Місто придбало споруду у 1975 році. Надалі були виділені бюджетні кошти для ремонту та відновлення будинку й через 10 років тут було відкрито музей. У 1993 році будівлю визнали Національною історичною пам’яткою. У 2017 році будинок визнали Національним історичним місцем ЛГБТ. Щодо організації «Друзі будинку Еліс Остін», то вона була офіційно зареєстрована у 1979 році й нині керує музеєм.
Сучасні митці продовжують досліджувати життя та творчість Еліс Остін. Робін Райс створив виставу «Еліс у чорному та білому», яка демонструє життя жінки-фотографа з 1876 по 1951 рік. Її прем’єра відбулася в Кентуккі-центрі у 2013 році, а потім її демонстрували у театрах Нью-Йорка. Вистава здобула нагороду «StageWrite Women’s Theatre Initiative Award».
У 2022 році світ побачила книга «Тут жила Еліс Остін» Алекса Джино. Того ж року було випущено подкаст «Моя дорога Еліс», який створила науковиця Памела Баннос у співпраці з Будинком-музеєм Еліс Остін. У ньому містяться цитати з листування Остін з друзями та родиною.
Фотографії Еліс Остін залишаються національним надбанням. Вони не лише розкривають її талант, а й демонструють сміливість жінки, яка жила так, як відчувала і не соромилась своїх почуттів.