Дороті Паркер була поетесою та письменницею, писала вистави та сценарії в Голлівуді, а також була відома своїм гострим почуттям гумору. Її літературні твори публікували такі видання як «The New Yorker», а сценарії були двічі номіновані на премію «Оскар». Вона була однією з засновниць Алгонкінського круглого столу та політичною активісткою. Дізнайтесь більше про життя цієї яскравої особистості на newyorka.
Початок життя та освіта
Дороті Ротшильд народилась 22 серпня 1893 року у Лонг-Бранчі, штат Нью-Джерсі. Її батьки Джейкоб Генрі Ротшильд та Еліза Енн Марстон невдовзі повернулись на Мангеттен, де мешкали постійно. Тож дівчинка зростала у бурхливому середовищі Нью-Йорка.
Їй ще не виповнилось і п’яти років, коли мати несподівано померла. У 1900 році її батько одружився вдруге. Його обраницею стала протестантка Елеонора Френсіс Льюїс. Трапляється інформація, що батько фізично знущався з Дороті, а мачуху вона ненавиділа. Проте деякі біографи письменниці стверджують, що вона зростала у цілком дружній атмосфері. У 1903 році її мачуха померла.
Дороті зростала у Верхньому Вест-Сайді, навчалась у початковій римо-католицькій школі при монастирі Пресвятого Таїнства разом з сестрою Гелен. Потім вона продовжила навчання у вищій школі Міс Дани у Моррістауні, яку закінчила у 1911 році. Через два роки помер її батько й Дороті довелось грати на фортепіано у танцювальній школі, щоб заробити на життя. Водночас вона писала вірші.
У 1914 році дівчина продала вірш журналу «Vanity Fair». Невдовзі вона одержала роботу асистентки редактора у журналі «Vogue». Пропрацювавши там два роки, вона стала штатною авторкою «Vanity Fair».
У 1917 році Дороті познайомилася з біржовим маклером Едвіном Паркером II, за якого вийшла заміж. Під час Першої світової війни чоловік долучився до 4-ї дивізії армії США.
Кар’єра Дороті Паркер: журналістика та письменництво
У 1918 році Дороті Паркер почала писати для «Vanity Fair» театральну критику. Вона доволі успішно замінювала на цій посаді відомого письменника та гумориста П. Г. Вудхауза. У цей період жінка познайомилася з гумористом Робертом Бенчлі та сценаристом Робертом Шервудом. Вони потоваришували й щодня обідали у готелі «Алгонкін», а згодом заснували так званий «Алгонкінський круглий стіл». До його складу увійшли репортери, газетні оглядачі та письменники. Паркер почала публікувати цитати з їх розмов та короткі вірші, завдяки чому почала розвиватись її репутація дотепниці.
Театральні рецензії Паркер стали також доволі гострими. У 1911 році її звільнили через образи на них відомих драматургів та акторів. На знак протесту Бенчлі теж пішов у відставку.
Натомість журналістка почала працювати у журналі «Ainslee’s Magazine». Її вірші та оповідання продовжив публікувати «Vanity Fair», а також інші популярні видання того часу, наприклад, «The Smart Set», «The American Mercury», «Ladies’ Home Journal», «Life» та «Saturday Evening Post».
Коли у 1925 році Гарольд Росс заснував видання «The New Yorker», то запросив Паркер та Бенчлі до редакційної ради. Статтю Дороті Паркер опублікували у другому випуску нового журналу. Її короткі гумористичні вірші стали у цей період дуже популярними.
Наступні 15 років стали найбільш успішними та продуктивними у письменницькій кар’єрі жінки, а саме:
- упродовж 1920-х років вона опублікувала близько 300 віршів у найпопулярніших виданнях країни,
- у 1926 році світ побачила її перша збірка поезії «Достатньо мотузки», яку продали накладом 47 000 примірників, а відгуки були дуже схвальні й сповнені захоплення творчістю Паркер,
- у 1928 році була опублікована збірка «Захід сонця», у 1931 році – «Смерть і податки»,
- збірки оповідань «Плачі за живими» та «Після таких задоволень» побачили світ у 1930 та 1933 роках відповідно.
Разом із драматургом Елмером Райсом письменниця працювала над створенням вистави «Тісна гармонія», яку показували на Бродвеї у 1924 році. Вона продовжувала писати рецензії на твори інших авторів, які публікували американські журнали.
Найвідомішим стало оповідання Паркер «Велика блондинка», за яке вона одержала премію О. Генрі у 1929 році. Загалом її оповідання були лаконічними, дотепними та гострими, а поезія – сардонічною.
У 1928 році Дороті розлучилась зі своїм першим чоловіком. Надалі у неї були романтичні стосунки з репортером Чарльзом Макартуром та видавцем Сьюардом Коллінзом. Під час стосунків з Макартуром жінка завагітніла. Вона зробила аборт, після чого у неї почалась депресія. Паркер навіть вчинила спробу самогубства. У 1932 році після розірвання чергових невдалих романтичних стосунків, жінка вдруге спробувала покінчити з життям.
Підкорити Голлівуд
У 1932 році Дороті Паркер познайомилася з актором Аланом Кемпбеллом, який мав на меті стати сценаристом. Через два роки пара побралася та переїхала до Голлівуду. Там вони підписали контракти з «Paramount Pictures». Кемпбелл продовжив акторську кар’єру та почав писати сценарії, а Паркер зосередилась на створенні сценаріїв. Заробляла вона набагато більше за чоловіка.
У співпраці з ним та Робертом Карсоном вона написала сценарій до фільму «Народження зірки» (1937 рік). Сценарій був номінований на премію «Оскар». Другою номінацією на цю престижну нагороду для Паркер став сценарій, створений разом із Френком Каветтом для фільму «Smash-Up, історія однієї жінки» (1947 рік).
Після вступу США у Другу світову війну письменниця почала працювати над створенням антології своїх робіт у рамках серії «Viking Press» для військовослужбовців за кордоном. Книга «Портативна Дороті Паркер» (1944 рік) містила понад два десятки оповідань, а також вибрані вірші. Надалі її багато разів перевидавали.
У цей період Дороті Паркер також стала активною захисницею громадянських свобод і часто критикувала авторитетних посадовців. Ще у 1926 році вона долучилась до заснування Голлівудської антинацистської ліги, яку ФБР вважало прикриттям Комуністичної партії. Пізніше жінка очолила благодійний підрозділ Об’єднаного антифашистського комітету у справах біженців «Іспанський заклик до біженців», організувала проєкт «Рятувальний корабель», керувала організацією «Допомога іспанським дітям».
Після нападу на Перл-Харбор Паркер вирішила стати іноземною журналісткою, але її заявку відхили через політичні причини. ФБР склало на неї величезне досьє та визначило письменницю як комуністку. Через це керівники кіностудій внесли її до чорного списку. Останній сценарій Дороті Паркер написала у 1949 році для екранізації п’єси Оскара Уайльда «Віяло леді Віндермір».
Останні роки та смерть
Паркер і Кемпбелл переїхали до маленької квартири. Вони жили на роялті від продажів книг письменниці та отримували допомогу по безробіттю. До того ж шлюб з Кемпбеллом був напруженим. Паркер почала зловживати алкоголем, коли дізналась, що чоловік зраджував їй і взагалі вважає себе бісексуалом.
У 1947 році вони розлучились. Через три роки одружились знову, але у 1952 році розійшлись остаточно і Паркер повернулася до Нью-Йорка. Там вона писала рецензії на книги для «Esquire». У 1961 році жінка повернулася до Голлівуду, у черговий раз помирилася з Кемпбеллом і співпрацювала з ним, але у 1963 році чоловік помер від передозування наркотиків.
Тоді Паркер знову повернулася до Нью-Йорка, де жила у готелях. Іноді вона брала участь у радіопрограмах та писала для «Columbia Workshop».
Відома письменниця померла 7 червня 1967 року від серцевого нападу. Їй було 73 роки. Свій маєток вона заповіла Мартіну Лютеру Кінгу-молодшому.