Джордж Вашингтон запровадив нагороду Знак військових заслуг перед завершенням війни за незалежність США. Він мав на думці створити особливу відзнаку, яка б підкреслювала заслуги звичайного солдата. Знак військових заслуг став попередником Пурпурного серця, яке понад 150 років потому вперше одержала жінка – мешканка Нью-Йорка, медсестра та іммігрантка, яка була поранена під час участі у війні. Звали цю жінку Беатріс Мері Макдональд. Далі на newyorka.
Уродженка Канади, вона переїхала до Нью-Йорка, щоб навчатись медичної справи, а у роки Першої світової війни приєдналась до лав Корпусу медсестер армії США як доброволець. Жінка потрапила до підрозділу Пресвітеріанської лікарні, яка нині діє у складі Нью-Йоркської пресвітеріанської лікарні. Крім Пурпурного серця, Макдональд була нагороджена багатьма медалями та відзнаками не лише від США, а й від Франції та Великої Британії. Розповідаємо більше про її життєвий шлях та участь у війні.
Початок шляху Беатріс Мері Макдональд
Беатріс Мері Макдональд народилась у маленькому канадському містечку Норт-Бедек провінції Острів Принца Едварда у 1881 році. До США вона переїхала у юному віці з бажанням стати медичною сестрою. Дівчина подалась до Нью-Йорка, де вступила до місцевої школи підготовки медсестер, що на острові Блеквеллс (нині – острів Рузвельта).
Беатріс закінчила здобуття освіти у 1905 році й була офіційно зареєстрована як медична сестра. Після цього вона залишилась у Нью-Йорку та працювала асистенткою хірурга.
Перша світова війна у житті Беатріс Мері Макдональд
Напередодні Першої світової війни Беатріс поїхала до Франції. У 1915 році вона упродовж чотирьох місяців була медсестрою у лікарні швидкої допомоги у Жуїй. Потім жінка вирішила все ж повернутися до Нью-Йорка, але роботу у медичній сфері не покинула.
У 1917 році США приєднались до Першої світової війни й Беатріс одразу записалась добровольцем до армійського корпусу медичних сестер. У травні того ж року її розподілили до медичної команди Пресвітеріанської лікарні Нью-Йорка, яка мала вирушити до Етреті, що у Франції, та організувати базову лікарню там.
Так Беатріс Мері Макдональд знову опинилась в Європі. Упродовж року вона працювала асистенткою хірурга у базовій лікарні № 2. Такі медичні установи знаходились далеко від лінії фронту та надавали довгострокове лікування після важких поранень.
Згодом жінка приєдналась до роботи британської станції розвантаження поранених. Цей підрозділ був мобільним і перебував лише за кілька миль від бойових дій. Завданням працівників станції було сортування поранених, надання невідкладної медичної допомоги та проведення екстрених хірургічних втручань. Звідси солдатів відправляли або до інших медичних установ для подальшого догляду й лікування або повертали на поле бою.
Трагічна ніч на фронті, поранення та відновлення
Зі станцією розвантаження Беатріс вирушила до Бельгії, де об’єднані британські, французькі та бельгійські війська вели Третю битву при Іпрі, відому як Пашендейл. Саме там – за чотири милі від лінії фронту – вона працювала у ніч на 17 серпня 1917 року. Раптово розпочався німецький авіаналіт. Попри небезпеку Макдональд продовжувала надавати допомогу пораненим, аж раптом у шпиталі вибухнула авіабомба.
Металеві уламки на шмаття розірвали намет станції швидкої допомоги, де працювала американська медсестра. Вони потрапили їй в обличчя та сильно пошкодили праве око. На жаль, врятувати його не вдалось. Хірургічні спроби поновити зір жінки виявились невдалими, тому око видалили та замінили штучним.
Відновлення Беатріс Мері Макдональд після поранення тривало шість тижнів. Після одужання вона вирішила повернутись до своєї роботи у військових шпиталях Франції та Бельгії. Смілива жінка вважала, що лише почала робити свій внесок у перемогу над нацизмом. Такий запис вона зробила у власному альбомі, який нині зберігається у колекції Інституту перспективних досліджень Редкліффа у Гарвардському університеті.
Альбом Макдональд став цінним історичним артефактом. У ньому медсестра детально описала підготовку до боротьби з отруйними газами. Їхнє застосування на полі бою стало одним із жахіть Першої світової війни. Навчання медиків включало коротке перебування у камерах, що містили невелику концентрацію фосгену та інших отруйних газів. Це допомагало їм швидко розпізнавати їх у разі нападу, а також навчитися налаштування протигазів менш ніж за десять секунд.
Крім письмових записів, Беатріс Мері Макдональд зберегла фотографії. На старих знімках можна побачити намети, де лікували поранених і різні зони медичної станції розвантаження.
Щодо діяльності медсестри після поранення, то спочатку вона повернулася до базового шпиталю, де працювала раніше. У його складі вона залишилась до кінця весни 1918 року. Потім її викликали до евакуаційного шпиталю №2 у Баккарі (Франція). Це був американський відповідник британської станції розвантаження поранених. Там Макдональд була підвищена до посади головної медсестри й працювала до закінчення війни.
Життя після завершення війни
Коли Перша світова війна нарешті закінчилась, Беатріс Мері Макдональд вирушила до Німеччини. Упродовж двох місяців вона служила у складі союзних військ, після чого повернулась до США й кар’єри медичної сестри у Нью-Йорку.
У 1933 році медикиня одержала посаду директорки Школи медсестер Пенсільванської лікарні. На цій посаді вона плідно працювала протягом двох наступних десятиліть до свого виходу на пенсію.
Пурпурне серце та інші нагороди сміливої американки
Беатріс Мері Макдональд отримала багато нагород за свою сміливість та відданість. Вона є однією з найбільш відомих американок, які працювали на фронтах Першої світової війни.
У лютому 1919 року Конгрес США відзначив її Хрестом за видатні заслуги. Макдональд стала першою жінкою, яка отримала цю нагороду. Упродовж Першої світової війни нею були нагороджені лише три жінки. Інші нагороди медсестри за героїзм включали:
- Французький Військовий Хрест (бронза),
- медаль Британського Королівського Червоного Хреста другого класу,
- Британську Військову Медаль за хоробрість,
- Медаль США за видатні заслуги.
Щодо Пурпурного серця, то його Беатріс Мері Макдональд отримала майже через два десятиліття після завершення війни – у 1936 році. За чотири роки до того цю нагороду своїм наказом відновив президент Герберт Гувер. Вона мала стати даниною пам’яті Знака військових заслуг Джорджа Вашингтона, який мав вигляд шовкового пурпурового серця.
Варто зазначити, що Пурпурним серцем було нагороджено багато ветеранів Першої світової війни, але це були тисячі чоловіків-солдатів. Щодо Беатріс Мері Макдональд, то її відзначили як медичну сестру та жінку на війні. Як служителька милосердя вона обрала бути на передовій, поруч із лінією фронту, що було смертельно небезпечним і водночас життєво необхідним. Навіть поранення не зупинило її від здійснення обраної місії.
Померла смілива жінка у віці 88 років у 1969 році. У той час вона перебувала у будинку для людей похилого віку у Вайт-Плейнс, округ Вестчестер. Їй забезпечили повний військовий похорон та поховали на Національному кладовищі Лонг-Айленда в окрузі Саффолк.